Ексклюзивний матеріал
Тиха коаліція: що пов’язує АПЦ, українців, бізнес і російську опозицію в Європі
У Берліні, Баден-Вюртемберзі, Страсбурзі та Києві перетинаються гуманітарні, церковні, політичні й підприємницькі мережі. Ексклюзивне розслідування про те, де закінчуються випадкові контакти й починається нова інфраструктура впливу — та чому доказів єдиного «штабу АПЦ» поки немає.
Після 2022 року в Європі виникло середовище, яке погано описується звичними словами «партія», «лобі» чи «організація». Воно розсіяне між Берліном, Страсбургом, півднем Німеччини, Брюсселем і Києвом. У ньому поруч опиняються українські біженці та громади, російські антивоєнні емігранти, правозахисники, підприємці, приватні донори й політики, які вже мають формальний доступ до європейських інституцій.
Найбільш несподіваний елемент цієї картини — Апостольська православна церква, АПЦ. Її священники з’являються в кількох ключових точках цієї географії: у Берліні, у Баден-Вюртемберзі та в Страсбурзі. Але саме тут проходить межа між фактом і спокусливою версією. Публічних доказів того, що АПЦ керує всією мережею, немає. Натомість є достатньо підтверджених зв’язків, щоб говорити про інше: церква стала одним із вузлів інфраструктури довіри, яка з’єднує середовища, що ще кілька років тому здавалися несумісними.
Від дисидентської церкви до допомоги українцям
Офіційна історія АПЦ веде її до руху «За возрождение православия» та називає серед засновників протопресвітера Гліба Якуніна — радянського священника-дисидента і правозахисника. У 2000 році структура отримала назву Апостольської православної церкви, а 29 квітня 2023 року її предстоятелем став архієпископ Григорій Міхнов-Вайтенко.
Після початку повномасштабного вторгнення його петербурзьке середовище стало одним із центрів допомоги українцям, які опинилися в Росії або проходили через неї. Центр допомоги біженцям займався не лише речами першої потреби. Йшлося про лікування, ліки, житло, документи, квитки, юридичні питання та подальший виїзд.
До березня 2024 року, за словами самого Міхнова-Вайтенка, центр опрацював близько 40 тисяч звернень. У 2022 році витрати на допомогу оцінювалися приблизно у 4 млн рублів на місяць. Такий масштаб означав не просто благодійність, а накопичення практичного досвіду роботи з волонтерами, приватними пожертвами, юристами, лікарнями й українськими сім’ями.
Водночас Міхнов-Вайтенко дедалі відкритіше конфліктував із російською владою. У лютому 2024 року його затримали після анонсу панахиди за Олексієм Навальним. У липні того ж року Мін’юст РФ вніс його до реєстру «іноземних агентів».
Так в одній фігурі зійшлися три середовища: незалежне православ’я, допомога українцям і російська правозахисна опозиція.
Український вузол біля швейцарського кордону
Наступний крок видно вже в Німеччині. У жовтні 2024 року АПЦ внесла до своєї структури громаду Воскресіння Господнього у Вальдсхут-Тінгені. Її настоятель — священник Богдан Гнатюк.
Публічний канал цієї спільноти має просту назву — «Українська православна громада в Баден-Вюртемберг» — і ведеться українською. Там перелічені парафіяльні канали Вальдсхута, Льорраха та Зінгена, а сама громада повідомляла про роботу над відкриттям храмів у трьох містах.
Ця географія важлива. Вальдсхут-Тінген стоїть безпосередньо біля швейцарського кордону; Льоррах тяжіє до Базеля, Зінген — до району Боденського озера й Шаффгаузена. Це активний транскордонний простір Німеччини та Швейцарії. Але робити з карти більше, ніж вона дає, не варто: немає підстав стверджувати, що громада офіційно обслуговує швейцарську бізнес-еліту чи виконує політичні функції.
Є інший, твердіший висновок. Усередині АПЦ виник українськомовний церковний осередок, який говорить із діаспорою про війну, підтримку людей у вигнанні та українську ідентичність. Це вже не російська антивоєнна церква, що допомагає українцям. Українці самі стають частиною її європейської інфраструктури.
Берлін: священник заходить у політичний хаб
24 березня 2025 року у Reforum Space Berlin на Wiener Straße 31 відбулася лекція «Православний анархізм». Спікером був Ігор Мананніков — священник АПЦ і настоятель берлінської парафії святої Софії.
Сам по собі один виступ нічого не доводить. Значення має місце.
Reforum називає себе «точкою збору» антивоєнної та продемократичної спільноти у вигнанні. Берлінський простір дає безкоштовний коворкінг, майданчик для подій, студію, консультації та нетворкінг; його сайт говорить про понад сто резидентських проєктів.
Історія появи Reforum показує, чому українська лінія тут не випадкова. Координаторка Юлія Абдуллаєва розповідала, що після 24 лютого 2022 року почала допомагати українським біженцям у Берліні. Згодом до волонтерського середовища приєдналися люди, які виїхали з Росії через війну. Разом з Олексієм Козловим із Freies Russland Berlin та віцепрезидентом Free Russia Foundation Григорієм Фроловим виникла ідея постійного ресурсного центру.
Гуманітарна інфраструктура поступово стала політичною і соціальною. У Reforum проходили зустрічі російської опозиції, медійні та правозахисні проєкти, консультації з легалізації й самозайнятості. У 2026 році простір анонсував регулярні бізнес-бранчі для російськомовних підприємців і фаундерів у Німеччині — від ресторанів та освіти до медіа, сервісів і стартапів.
Саме в такий момент допомога емігрантам перетворюється на соціальний капітал: люди не лише отримують підтримку, а й знаходять партнерів, клієнтів, юристів, медіа та політичні контакти.
Коли до мережі входять гроші
Фінансовий вимір найкраще видно не в чутках, а в публічному проєкті Energy for Life Антивоєнного комітету Росії. Разом з антивоєнними російськими діаспорами в різних країнах він зібрав і відправив 100 тисяч євро на автономні електростанції для українських лікарень, шкіл та інших установ.
У списку партнерів є організації з Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії, Іспанії, Фінляндії, Швейцарії та інших країн. Це не доказ прихованого фінансування політичної мережі. Це доказ іншого: російська антивоєнна еміграція вже здатна координувати гроші та обладнання через кілька європейських юрисдикцій і спрямовувати їх безпосередньо в Україну.
Навколо Антивоєнного комітету перебувають відомі підприємці й політичні фігури — зокрема Михайло Ходорковський, Євген Чичваркін, Борис Зімін, Михайло Кокорич, Гаррі Каспаров, Дмитро Гудков та інші. Їхня присутність означає, що поруч із активістською інфраструктурою є приватний капітал, експертиза і міжнародні контакти.
При цьому зв’язок саме з великим українським бізнесом у відкритій фактології помітно слабший. Немає достатніх підстав стверджувати, що українські олігархічні чи корпоративні групи є організованою частиною цієї конструкції. Значно краще документуються українська діаспора, біженці, громадські ініціативи, російськомовне підприємницьке середовище та приватні донори антивоєнних структур.
Київ і санкції: де вплив стає інституційним
Free Russia Foundation, до екосистеми якої належить Reforum, має регіональний офіс у Києві. Організація публічно заявляє про допомогу українським військовополоненим і цивільним заручникам. Її ініціатива Poshuk.Polon документує зникнення та випадки незаконного утримання українців і використовує ці дані у правозахисній роботі.
Є й пряміший вихід на державну політику. В офіційному складі Міжнародної робочої групи з санкцій проти Росії Сергій Алексашенко був зазначений як член правління Free Russia Foundation. Групу створили за участі Андрія Єрмака та Майкла Макфола. Єрмак називав її «генератором» і ключовою платформою для підготовки санкцій.
Це важлива межа. Йдеться вже не просто про емігрантський нетворкінг, а про участь людини з керівного середовища FRF у міжнародному механізмі, який готував санкційні пропозиції для тиску на Росію. Водночас немає доказів, що АПЦ має стосунок до цієї роботи або впливає на рішення групи.
Страсбург: Європа відкриває двері
У жовтні 2025 року Парламентська асамблея Ради Європи створила Платформу для діалогу з російськими демократичними силами. Перше засідання відбулося 29 січня 2026 року в Страсбурзі.
Серед учасників з російського боку — президентка Free Russia Foundation Наталія Арно, Дмитро Гудков, Володимир Кара-Мурза, Гаррі Каспаров, Михайло Ходорковський, Олег Орлов, Любов Соболь, Надя Толоконнікова та інші. Регламент платформи дозволяє її учасникам відвідувати засідання комітетів, підкомітетів і мереж ПАРЄ та, якщо голова дозволяє, брати слово.
На відкритті президентка ПАРЄ Петра Байр назвала створення платформи свідомим вкладенням політичної довіри та інституційної ваги у діалог з російськими демократами. Це вже формалізований європейський канал, а не просто конференційна сцена.
І в тому самому Страсбурзі з липня 2024 року офіційно зареєстрована Богоявленська громада АПЦ під керівництвом протоієрея Євгенія Заріна.
Цей збіг географії привертає увагу, але не доводить координації. Немає даних, що страсбурзька громада АПЦ організовує роботу ПАРЄ, бере участь у відборі представників платформи чи передає їм політичні доручення. Страсбург лише показує, наскільки близько в одному місті можуть співіснувати церковний і політичний контури ширшого антивоєнного середовища.
Не штаб, а інфраструктура довіри
Після зведення всіх ліній разом вимальовуються три функціональні вузли.
Баден-Вюртемберг — українська церковна та діаспорна інфраструктура в одному з найактивніших транскордонних регіонів Європи.
Берлін — антивоєнний, медійний, правозахисний і підприємницький хаб, де АПЦ уже має особистий контакт через Ігоря Мананнікова.
Страсбург — місто, де ПАРЄ надала російським демократичним силам формалізований канал до європейської парламентської системи і де водночас існує громада АПЦ.
Над цим церковним контуром стоїть Григорій Міхнов-Вайтенко — правозахисник і предстоятель, чия структура отримала великий досвід гуманітарної роботи з українцями.
Цього недостатньо, щоб назвати АПЦ штабом або прихованим керівником коаліції. Зате достатньо, щоб побачити її у незвичній ролі. Церква може бути місцем, де знайомляться люди з різних середовищ, де політична репутація не є першою умовою для розмови, а довіра виникає раніше за формальний союз.
У XXI столітті вплив не обов’язково має вигляд партії з офісом, бюджетом і головою. Один вузол дає приміщення, інший — гроші, третій — доступ до інституцій, четвертий — гуманітарну легітимність, п’ятий — спільноту. Для роботи такої системи не потрібно, щоб усі підпорядковувалися одному центру.
Саме це сьогодні найкраще пояснює те, що відбувається між українськими громадами, російською антивоєнною еміграцією, підприємницькими колами та європейською владою. Не доведена змова під церковним дахом, а децентралізована екосистема, у якій АПЦ опинилася на кількох важливих перехрестях.
Чи перетвориться ця екосистема на окремий політичний центр сили, залежатиме вже від наступного етапу: спільних структур, прозорого фінансування, формальних домовленостей і проєктів, які прямо з’єднають церковні громади з політичними та бізнесовими механізмами. Поки такого документа немає. Але інфраструктура, на якій він колись може з’явитися, вже існує.
