Президент ФІФА Джанні Інфантіно опинився під дедалі більшим тиском після серії скандалів, що супроводжували нещодавній чемпіонат світу з футболу в США. Європейські федерації, об’єднані в УЄФА, перейшли від приватних розмов до офіційного протесту: вони звинувачують керівництво світового футболу в порушенні «червоних ліній» і надто тісному зближенні з адміністрацією Дональда Трампа.
Напруження почало зростати ще до старту турніру. Під час жеребкування фінальної частини Інфантіно вручив Трампу так звану мирну премію ФІФА. Нагороду присудило журі, яке фактично складалося з однієї людини — самого президента ФІФА. Цей жест одразу викликав критику, оскільки відбувався на тлі різких дій американської влади на міжнародній арені.
Показовою стала ситуація з іранською збірною. Команда планувала розташуватися в Аризоні, проте влада США відмовила у в’їзді футболістам та їхньому персоналу. У той самий період на кордоні розвернули й відомого африканського арбітра Омара Артана, якого визнавали найкращим арбітром Африки. Він прилетів зі Стамбула з чинною візою та дипломатичним паспортом, але після одинадцятигодинного допиту в Маямі мусив повертатися назад. Представники адміністрації пояснили рішення міркуваннями безпеки, зокрема посилаючись на сомалійське походження Артана.
Ще більший резонанс викликав епізод за участю форварда збірної США Фоларіна Балогуна. У матчі проти Боснії і Герцеговини він отримав червону картку, що автоматично означало дискваліфікацію на наступну гру. Трамп зателефонував Інфантіно й попросив переглянути рішення арбітра. Невдовзі дискваліфікацію скасували, і Балогун зміг зіграти проти Бельгії. Американський президент подякував очільнику ФІФА в соцмережі Truth Social і назвав це виправленням великої несправедливості.
Саме після цього європейські футбольні чиновники почали відкрито говорити про неприпустимість втручання політиків у спортивні рішення. Раніше такі розмови точилися лише за зачиненими дверима, тепер вони перетворилися на офіційні заяви. Представники УЄФА наголосили, що ФІФА не може бути інструментом адміністрації США, а рішення на полі мають ухвалюватися за правилами гри, а не під впливом телефонних дзвінків.
Наступним предметом суперечки стали фінансові плани ФІФА. Інфантіно запропонував продати частину комерційних прав на турніри організації, зокрема телевізійні, рекламні та квиткові доходи. Для цього планувалося створити дочірню компанію, а 20–30 відсотків прав віддати зовнішнім інвесторам. За наявною інформацією, групу потенційних інвесторів очолює Джошуа Кушнер, брат Джареда Кушнера, зятя Трампа.
Інфантіно обіцяв, що завдяки продажу прав виплати національним федераціям зростуть із восьми до двадцяти мільйонів доларів. Однак серед європейських чиновників ця ідея викликала обурення. Критики вбачають у ній спробу поставити футбольні турніри під контроль капіталу, пов’язаного з оточенням американського президента, та використати популярність гри для політичних і бізнесових інтересів.
Сам Інфантіно відкидає звинувачення. У своєму Instagram він закликав критиків не поширювати «ненависть і фейкові чутки», а натомість рефлексувати, медитувати, молитися або дивитися футбол. Проте, як зазначають спостерігачі, такі заяви лише підсилюють враження, що президент ФІФА уникає предметної розмови про управлінські та етичні проблеми організації.
Контекст складніший, ніж може здатися. ФІФА об’єднує 211 національних федерацій, кожна з яких має один голос. Більшість у цій структурі належить країнам Глобального Півдня — Африки, Азії та Океанії. Інфантіно свідомо будує імідж захисника малих футбольних націй. Саме завдяки йому чемпіонат світу розширили до 48 учасників, що відкрило дорогу на турнір таким збірним, як Кюрасао чи Йорданія.
Інфантіно також нагадує, що ФІФА розподіляє доходи рівномірно: Кюрасао отримує стільки ж, скільки Німеччина чи Англія. Для малих федерацій вісім мільйонів доларів — величезна сума, тоді як для Німецького футбольного союзу чи англійської Футбольної асоціації це дрібниця. Такий підхід, на думку Інфантіно, є проявом внутрішньої демократії ФІФА.
Однак саме демократичний аргумент, за словами критиків, Інфантіно використовує для закріплення власної влади. Маючи підтримку більшості малих федерацій, він може ігнорувати тиск європейських важковаговиків. Чи зможуть європейці перетворити свій протест на реальні механізми стримування, поки що невідомо. Але сам факт публічного конфлікту свідчить: навіть у ФІФА, де кожен голос має однакову вагу, мовчазної згоди більше не буде.
