Джерело: Апостольская Православная Церковь
Григорію Міхнову-Вайтенку — 59: священник, який допомагав українцям пройти шлях біженця
Російському правозахиснику та предстоятелю Апостольської православної церкви виповнюється 59 років. У Німеччині його історія особливо читається через допомогу українцям, для яких Росія була лише небезпечним етапом дороги до Європи.
3 вересня Григорію Міхнову-Вайтенку виповнюється 59 років. Він живе й служить у Росії, але значна частина його роботи останніх років була пов’язана з людьми, для яких Росія стала не домом, а вимушеним етапом після втечі від війни — перед дорогою до Естонії, Німеччини та інших країн Європи.
Міхнов-Вайтенко народився 1967 року в Москві. У молодості навчався у ВДІКу, працював на телебаченні та займався медійними проєктами. Християнське життя почав ще за радянських часів: у 1985 році прийняв хрещення в середовищі громади священника Олександра Меня. У 2008 році став дияконом, у 2009-му — священником Російської православної церкви.
Його стосунки з РПЦ зламалися після початку російської війни проти України у 2014 році. Міхнов-Вайтенко виступив із проповіддю проти добровільної участі у братовбивчій війні й попросив вивести його за штат. У 2015 році він приєднався до Апостольської православної церкви. У квітні 2023 року її собор обрав його предстоятелем.
Після повномасштабного вторгнення 2022 року біля його петербурзької громади почали з’являтися зовсім інші церковні справи. Людям були потрібні не богословські дискусії, а квитки, ліки, документи, місце для ночівлі, машина до кордону та людина, яка пояснить, куди йти далі.
Так виріс Центр допомоги біженцям і вимушеним переселенцям. Він працював із українцями, які прибували до Росії з Маріуполя, Херсонщини та інших охоплених війною територій. Частина прагнула виїхати до Європи. Волонтери допомагали організувати дорогу до кордонів, знаходили транспорт, медичну допомогу, юристів і тимчасове житло. Інші люди вирішували залишитися — і отримували допомогу незалежно від того, яке рішення про власне життя вони ухвалювали.
Для українців у Німеччині ця деталь важлива. Мільйони людей за останні роки на власному досвіді дізналися, що таке кордон, чужа мова, тимчасове житло, довгі черги до відомств і залежність від незнайомців. Центр Міхнова-Вайтенка працював на іншій ділянці того самого маршруту — часто ще до того, як люди опинялися у відносній безпеці ЄС.
За словами самого священника, до березня 2024 року центр обробив приблизно 40 тисяч заявок. За цією цифрою немає однієї типової історії. Хтось потребував медичного транспорту, хтось — відновлення документів, комусь треба було купити квиток чи знайти нічліг. У роботі брали участь численні волонтери, а Міхнов-Вайтенко наголошував, що центр має вміти існувати не навколо однієї публічної людини.
У 2022 році Московська Гельсінська група відзначила його премією за захист прав ув’язнених та інших уразливих груп. У лютому 2024-го священника затримали після того, як він повідомив про намір відслужити панахиду за Олексієм Навальним біля Соловецького каменя. Пізніше його госпіталізували з інсультом. Адміністративне провадження згодом закрили через строки давності.
У липні 2024 року Мін’юст Росії вніс Міхнова-Вайтенка до реєстру «іноземних агентів». Він заявляв, що оскаржуватиме рішення. У 2025 і 2026 роках тиск не зник: були нові адміністративні провадження. Попри це він продовжив церковну діяльність у Санкт-Петербурзі.
Його 59-річчя — не історія про безпечний моральний символ десь за кордоном. Навпаки, Міхнов-Вайтенко залишається там, де його слова й дії мають безпосередню ціну. Для українців у Німеччині ця біографія може бути зрозумілою без пафосу: у найскладніші місяці війни він обрав дуже конкретну сторону — сторону людини, якій треба допомогти дістатися до наступної точки на карті й зберегти право вирішувати власне майбутнє.
