65 Jahre Anwerbeabkommen: Abenteuer Almanya - Als die ersten Türken kamen
Угода про вербування турецьких робітників відзначає 65 років
Рівно 65 років тому Німеччина та Туреччина підписали договір про залучення робітників, що змінив країну. Історія починалася з тимчасових «гостей», а сьогодні в Німеччині живуть 2,6 мільйона людей з турецьким корінням.
Рівно 65 років тому, 30 жовтня 1961 року, Німеччина та Туреччина підписали німецько-турецьку угоду про вербування робітників. Документ, підписаний ще за часів канцлера Конрада Аденауера, змінив німецьке суспільство як мало який інший договір. Тоді ніхто не міг передбачити, яким буде його наслідок.
Молода Федеративна Республіка відчувала брак робочих рук. На початку 1960-х років до ринку праці дійшли діти з малочисленних післявоєнних років народжуваності, а створення Бундесверу забрало з ринку праці молодих чоловіків. До угоди з Туреччиною подібні домовленості вже були укладені з Італією, Іспанією, Грецією, Португалією та Югославією, але цього було недостатньо.
Офіційно залучені працівники не вважалися імміgrантами, а називалися «гастарбайтерами», тобто гостьовими робітниками. Так само дивилася на це і турецька влада, яка сподівалася, що працівники принесуть країні валюту та здобудуть у Німеччині кваліфікацію, щоб потім бути корисними вдома. Однак дослідження показують, що від 20 до 50 відсотків турків, які приїжджали до Німеччини, вже мали кваліфікацію. За словами Хаджі-Халіля Услуканa, професора турецьких студій Університету Дуйсбурга-Ессена, серед них були не лише селяни та неосвічені люди, а й учителі, які в Німеччині, звісно, працювали не за фахом.
Спеціальні потяги з Стамбула їхали спочатку 50–55 годин. Багато пасажирів уявляли собі прийом у гарній залі під музику, адже Німеччина асоціювалася з класичною музикою. Першим, що вони побачили, часто був підвал: колишнє бомбосховище під 11-ю колією мюнхенського Головного вокзалу, де Федеральне бюро праці облаштувало «пункт перенаправлення». Житло для іноземних працівників забезпечували самі підприємства, які використовували бараки, фабричні цехи або бункери, подекуди обгороджені колючим дротом. Життя там було суворо регламентованим: від підйому та спільних кухонь і умивалень до часу відвідувань і нічного спокою.
Після нафтової кризи 1973 року Західна Німеччина припинила вербування з інших країн, і незабаром «гостям» почали казати, що їм час іти. Тоді канцлер Гельмут Шмідт (СДПН) заявив: «Жоден турок більше не перетне наш кордон!» У 1983 році за канцлера Гельмута Коля (ХДС) закон про допомогу для повернення пропонував іноземцям кілька тисяч марок за виїзд з Німеччини. Туреччина називала його «премією за те, щоб забиратися», пояснює Услукан.
З 1961 по 1973 рік справді повернулися близько півмільйона турків, однак майже мільйон залишилися в ФРН. У 1970-х роках ці люди почали перевозити до себе родини. Причиною був вищий рівень зарплат у Німеччині, але багато хто під час літніх відпусток на батьківщині відчув, наскільки чужою їм стала рідна країна. Як наслідок, виник стан «невизначеності»: людина не почувалася повністю своєю ні тут, ні там.
За даними Федерального статистичного управління, у 2025 році в Німеччині проживали 2,6 мільйона людей з турецьким корінням. Із них 1,5 мільйона самі іммігрували, а 1,2 мільйона народилися в Німеччині. Майже половина людей з турецьким походженням мала німецьке громадянство, одне або разом з іншим. Із тих гастарбайтерів, які приїхали між 1961 і 1973 роками, у 2025 році в країні залишалося ще 125 000 осіб.
За опитуваннями, більшість турків та людей з турецьким корінням у Німеччині вважають себе вдома в обох країнах. Услукан, однак, уточнює: приблизно з 2010 року зв'язок з Німеччиною слабшав, а зв'язок із Туреччиною зростав. Одну з причин він бачить в економічному та політичному зростанні Туреччини, яка стала важливим гравцем на світовій арені. Водночас Німеччину сколихнули злочини неонацистської групи NSU.
16
