Напередодні дводенного саміту НАТО, який розпочнеться у вівторок в Анкарі, країни-члени Альянсу опинилися перед складним викликом: як взаємодіяти з президентом США Дональдом Трампом, чий політичний стиль характеризується як нарцисичний, імпульсивний та авторитарний. Останні провокаційні публікації Трампа в соціальних мережах, де він звинувачує європейських союзників у недостатніх витратах на оборону та поширює неправдиву інформацію, зокрема про німецькі військові видатки, викликали серйозне занепокоєння серед лідерів НАТО. Саміт має продемонструвати єдність та силу перед обличчям російської загрози, однак питання ціни, яку союзники готові заплатити за збереження трансатлантичної солідарності, залишається відкритим.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте обрав тактику, яку багато хто називає «улесливою» та «принизливою». Він публічно захищає Трампа, демонстративно йому лестить і навіть називав його «татусем». Під час нещодавнього візиту до Білого дому Рютте представив наочні матеріали, зокрема діаграму під назвою «Трампів трильйон» (The Trump Trillion), виконану золотими літерами, щоб продемонструвати зростання оборонних витрат союзників під тиском американського лідера. Така стратегія, хоча й викликає критику, досі приносила результати: минулого року Рютте вдалося провести саміт у Гаазі без скандалу та домогтися від союзників обіцянок значно збільшити оборонні бюджети. У штаб-квартирі НАТО Рютте за лаштунками хвалять як «високообдарованого актора», який займається «відмінним менеджментом Трампа», навіть до межі самозречення.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц спочатку також намагався діяти м'яко. Під час свого першого візиту до Овального кабінету він подарував Трампу позолочену копію свідоцтва про народження його діда, який походив із виноробного села в Пфальці, а також ключку для гольфу. Трамп тоді відповів похвалою на адресу німецького канцлера, назвавши його другом і навіть подякувавши за збільшення військових витрат. Однак після початку війни з Іраном Мерц поступово змінив риторику, дедалі різкіше критикуючи військову кампанію США. Кульмінацією стала його заява про те, що Іран «принизив США як націю». Реакція Трампа була негайною: він оголосив про виведення 5 000 американських солдатів із Німеччини та скасував поставки крилатих ракет Tomahawk, обіцяних попередньою адміністрацією. Прямий телефонний зв'язок із Трампом, яким Мерц спочатку хизувався, більше не згадується.
На саміті G7 в Евіані Мерц знову спробував налагодити стосунки, подарувавши Трампу футболку збірної Німеччини на 80-річчя, але цей жест не мав успіху. Трамп лише швидко посміхнувся та відклав подарунок. Відтоді він знову критикує німецькі оборонні витрати, називаючи їх «смішними». Мерц, у свою чергу, заявляє, що Німеччина, яка подвоїла свій оборонний бюджет за чотири роки, не повинна ні перед ким виправдовуватися, і має намір висловити це на саміті.
Італійська прем'єр-міністерка Джорджія Мелоні, яка тривалий час вважалася ключовим контактною особою серед європейських лідерів для Трампа, демонструє більш жорстку позицію. Вона відома своєю здатністю виступати в ролі «будівельниці мостів» між Вашингтоном та Європою, однак останнім часом вона все частіше займає принципову позицію, не боячись суперечити американському президентові. Її підхід, який можна охарактеризувати як «чітка позиція», контрастує з улесливою тактикою Рютте та непослідовною стратегією Мерца.
Таким чином, на саміті в Анкарі зіткнуться різні підходи до управління відносинами з адміністрацією Трампа. Питання про те, чи готові європейські лідери піти на поступки, зокрема у сфері закупівлі американських озброєнь, навіть якщо це суперечить їхнім власним економічним інтересам, або ж вони оберуть шлях принципового відстоювання своїх позицій, залишається ключовим. Від результатів цього саміту залежатиме не лише майбутнє трансатлантичних відносин, але й здатність НАТО ефективно реагувати на глобальні виклики.
