Nach der Blitzoffensive – Wer sind die Huthi?
Після блискавичного наступу: ким є хусити і чому з ними мусять рахуватися
Хусити встановили контроль над усім узбережжям Червоного моря Ємену та протокою Баб-ель-Мандеб, що з'єднує Червоне море з Аденською затокою. Рух «Ансар Аллах» пройшов шлях від повстанського угруповання до квазідержавного актора, який загрожує світовій торгівлі та енергетичним ринкам.
Хуситський рух «Ансар Аллах» за тиждень блискавичного наступу встановив контроль над усім узбережжям Червоного моря в Ємені, отримавши доступ до стратегічної протоки Баб-ель-Мандеб, яка з'єднує Червоне море з Аденською затокою. Через цю вузьку протоку проходить найважливіший торговельний шлях між Європою та Азією. Побоювання, що хусити можуть заблокувати цей маршрут, поки не підтвердилися, однак рух чітко дав зрозуміти: без нього вже не обійтися.
Рух виник як релігійно-політична течія серед заїдитської гілки шиїтського ісламу, яку сповідує від 30 до 45 відсотків населення Ємену. Заїдити традиційно надавали більшого значення раціональним міркуванням, аніж фундаменталістським догмам, пояснює експертка з Ємену Маріке Брандт з Австрійської академії наук. Однак хусити прагнуть відійти від цієї спадщини й дозволяють лише тлумачення свого засновника Хусейна аль-Хусі, який загинув у 2004 році. Нині рух очолює його молодший брат Абд аль-Малік. Впливова родина аль-Хусі виводить свій родовід від онука пророка Хасана ібн Алі, претендуючи на суспільну першість упродовж століть.
Ідеологічно «Ансар Аллах» є ісламістським рухом, політично сильно натхненним іранським антиімперіалізмом. Хусейн аль-Хусі був палким шанувальником Хомейні та іранської революції 1979 року. Рух має антиамериканські, антиізраїльські й антисемітські риси, що виявляється, зокрема, в бойовому гаслі «Бог великий, смерть Америці, смерть Ізраїлю, прокляття юдеям, перемога ісламу». Водночас хусити постали як своєрідна противага фундаменталістському сунітському салафізму, який поширювався за підтримки Саудівської Аравії на їхній батьківщині на північному заході Ємену.
Військова могутність хуситів, за словами Брандт, є результатом десятиліть розбудови, яку приблизно з 2009–2010 років підтримував Іран. З 2014 року рух контролює північ країни та столицю Сану, перебравши державні структури, включно з адміністрацією та армією. «Водночас вони навчилися виготовляти власну зброю з комерційно закуплених компонентів», — зазначає експертка. Війна в Газі, під час якої хусити запускали ракети по Ізраїлю солідарно з ХАМАС, допомогла їм утвердитися як регіональний гравець. «Сьогодні хусити — це вже не просто повстанське угруповання, а добре озброєний квазідержавний актор із широкими мережами рекрутингу, здатний впливати на глобальні енергетичні ринки та загрожувати міжнародним судноплавним шляхам», — підсумовує Брандт.
Їхня влада, за словами дослідниці, тримається на інтенсивній ідеологічній індоктринації населення та побудові жорстко організованої військово-наглядової держави. Систему цементує спільний опір зовнішнім ворогам. «Справжнім викликом для них був би мир, адже тоді спалахнули б внутрішні конфлікти і їм довелося б зіткнутися з величезними внутрішньополітичними проблемами», — наголошує експертка.
Останні бої є частиною ескалації, що триває кілька місяців. Перемир'я 2022 року хусити розірвали після того, як Саудівська Аравія не допустила рейс із Тегерана до Сани. Вони обстріляли сусідню країну та її союзників у Ємені. Зрештою рух захопив портове місто Мокка, все узбережжя та кілька островів аж до протоки Баб-ель-Мандеб. Брандт вбачає тут і зв'язок із конфліктом між США та Іраном: через блокаду Ормузької протоки значення Баб-ель-Мандеб як альтернативного маршруту експорту нафти для Саудівської Аравії різко зросло, що дає хуситам додатковий стратегічний важіль.
«Хусити мають успіх передусім тому, що їхні супротивники надто роз'єднані й постійно діють нижче своїх можливостей», — каже Брандт. Міжнародно визнаний уряд слабкий, його роздирають внутрішні чвари, і він неспроможний запропонувати переконливу альтернативу владі хуситів. Попри те, що віровчення заїдитів і так званих дванадцятих шиїтів Ірану багато в чому різняться, хусити та Ісламська Республіка вважають себе шиїтськими союзниками. Рух належить до так званої «осі опору», за допомогою якої Тегеран прагне розширити свій вплив у регіоні. Брандт називає ці відносини взаємовигідними: хусити отримують іранську зброю та ноу-хау, а Іран — вигоду від їхніх дій у Червоному морі. Водночас, застерігає експертка, хусити ніколи не підпорядкують власні цілі солідарності з Тегераном.
