Колишній президент США Барак Обама святкує 65-річчя. Для багатьох він досі залишається втіленням харизми — від оголошення кандидатури на пост президента у Спрингфілді, штат Іллінойс, у 2007 році до фінального жесту з мікрофоном на вечері з вашингтонською пресою. Майже десять років минуло відтоді, як він залишив Білий дім, а Демократична партія так і не знайшла політика такого ж масштабу.
Обама продовжує залишатися публічною фігурою. Нещодавно він з'явився у відео з баскетболістом на візку Джошем Туреком, а також агітував за демократа з Айови, який балотується до Сенату. У соцмережах він ділиться плейлистами Spotify і списками книг.
У середині червня у Чикаго відкрився Президентський центр Обами. Експозиція розповідає, як політик, народжений на Гаваях, допомагав соціально незахищеним мешканцям Чикаго, створив сім'ю з Мішель, виховував доньок Малію та Сашу, а згодом став прикладом того, що афроамериканець може піднятися на вершину світової політики.
Його президентська спадщина має чимало яскравих сторінок. Це і реформа охорони здоров'я 2010 року, відома як Obamacare, і ліквідація лідера «Аль-Каїди» Осами бін Ладена у 2011-му, і ядерна угода з Іраном, і Паризька кліматична угода 2015 року. У Німеччині багатьом запам'яталися його візити до Берліна.
Водночас менш приємні епізоди його каденції відходять у тінь. Йдеться, зокрема, про те, що США прослуховували телефон тодішньої канцлерки Анґели Меркель, що американські військові цілеспрямовано вбивали безпілотниками терористів у Пакистані — дії, які згодом визнали порушенням міжнародного права, — і що мільйони людей були депортовані зі США.
Для Демократичної партії Обама став одночасно і благословенням, і випробуванням. За його президентства демократи, за даними медіа, втратили понад тисячу місць на рівні штатів, серед губернаторів та в Конгресі. Ще 2016 року телеканал PBS зауважував: «Коли Обама залишає Білий дім, він залишає Демократичну партію, яка роками перебувала в його тіні та тепер шукає свою ідентичність».
Після нього демократи досі шукають лідера, здатного захопити виборців. Джо Байден переміг Дональда Трампа у 2020 році, але його каденцію затьмарили сумнівні публічні виступи, а пізній вихід із перегонів 2024 року серйозно нашкодив партії.
Потенційних кандидатів у партії вистачає: губернатори Каліфорнії Гевін Ньюсом і Мічигану Гретхен Вітмер, а також колишня віцепрезидентка Камала Гарріс. Однак жоден із них не має тієї легкості, яку колись демонстрував Обама.
Новому поколінню молодих демократів із профілем аутсайдерів це вдається краще. Мера Нью-Йорка Зограна Мамдані часто порівнюють з Обамою, проте через народження в угандійській Кампалі він за конституцією не може стати президентом. Абдул Ель-Сайєд, який готується балотуватися в Сенат від Мічигану, має підтримку Берні Сандерса та Александрії Окасіо-Кортес, але його лівий профіль викликає сумніви щодо привабливості для загальнонаціонального електорату.
Окрема тема — ставлення Дональда Трампа. Республіканець ніколи не приховував зневаги до Обами. У межах проєкту «Presidential Walk of Fame» він називає ядерну угоду з Іраном «жахливою», залишаючи поза увагою, що Обама принаймні уклав домовленість із Тегераном, тоді як сам Трамп місяцями не може впоратися з Іраном після початку бойових дій.
Під час атак на іранські атомні об'єкти 2025 року Трамп поводився подібно до Обами в момент ліквідації бін Ладена. Він також не проти Нобелівської премії миру. Новий Президентський центр Обами Трамп порівняв із величезною смітницею, паралельно плануючи власний президентський музей.
Обама натомість лишається вірним прізвиську «No Drama Obama». Без зайвого галасу він запросив на відкриття свого музею всіх нині живих президентів США, окрім Трампа. Трамп може бути гучнішим, але останнє слово в питаннях стилю, схоже, залишається за іменинником із Гаваїв.
