На саміті НАТО в Анкарі, який завершився цього тижня, європейські лідери зробили значний крок до переформатування Північноатлантичного альянсу. Ключовою темою обговорень стало створення так званої «нової НАТО», яка, на відміну від попередньої структури, має керуватися переважно європейськими країнами, а не Сполученими Штатами. Це рішення продиктоване зростаючим відчуттям загрози з боку Росії та бажанням Європи взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц виступив на саміті з упевненою позицією, що має під собою вагомі підстави. Німеччина суттєво збільшила свої оборонні витрати, які зараз удвічі перевищують рівень, що існував до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Водночас Мерц намагається уникати будь-яких проявів зверхності, оскільки через 81 рік після завершення Другої світової війни в сусідніх країнах, зокрема у Франції та Польщі, все ще зберігається латентна недовіра до посилення Німеччини.
Президент США Дональд Трамп, який також брав участь у саміті, схвально відгукнувся про зусилля Німеччини з нарощування обороноздатності. Він публічно відзначив Берлін серед небагатьох країн, які виконують зобов'язання щодо витрат на оборону. Крім того, Трамп погодився на продаж Німеччині американських крилатих ракет Tomahawk, які, за задумом, мають слугувати стримувальним фактором для президента Росії Володимира Путіна.
Попри ці кроки, залишається відкритим питання: чи достатньо того, що Німеччина робить для своєї оборони? Чи виправдані такі величезні витрати на озброєння? На саміті також обговорювалися питання запровадження добровільної військової служби та деталі закритих дискусій між лідерами. Окремою темою стали чутки про можливу готовність Путіна до переговорів про припинення вогню, що викликало дискусію про те, хто має вести ці переговори та на яких умовах.
За лаштунками саміту європейські лідери активно обговорювали механізми, які дозволять Альянсу діяти ефективно навіть у разі зменшення військової присутності США в Європі. Йдеться про створення нових командних структур, спільні закупівлі озброєнь та посилення розвідувальної співпраці. Ці ініціативи мають на меті зробити європейську оборону більш автономною, не виходячи при цьому з НАТО.
Рішення саміту в Анкарі стали відповіддю на тривалу дискусію про «справедливий розподіл тягаря» в Альянсі. Європейські країни, які десятиліттями покладалися на військову міць США, тепер змушені швидко нарощувати власні спроможності. Це включає не лише збільшення бюджетів, але й модернізацію армій, розвиток оборонної промисловості та усунення прогалин у логістиці.
Німеччина, яка довго вагалася щодо збільшення військових витрат, тепер стала одним із лідерів цього процесу. Однак її історичне минуле накладає обмеження: будь-які кроки Берліна сприймаються через призму Другої світової війни. Тому канцлер Мерц намагається діяти обережно, підкреслюючи, що посилення Німеччини відбувається в рамках колективної оборони, а не для домінування в Європі.
Експерти зазначають, що трансформація НАТО в бік більшої європейської автономії є історичним зрушенням. Якщо раніше Альянс був інструментом американського лідерства, то тепер він дедалі більше стає платформою для європейської самоорганізації. Це може мати далекосяжні наслідки для глобальної безпеки, особливо в контексті війни в Україні та зростаючої напруженості в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Підсумовуючи, саміт в Анкарі засвідчив, що Європа готова взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку, але цей процес буде складним і тривалим. Німеччина, попри історичні чутливості, відіграє в ньому ключову роль, а рішення, ухвалені в Анкарі, визначатимуть архітектуру європейської безпеки на роки вперед.
